Я так кохала, більш за все на світі,
я так чекала що одного дня прийдеш,
так хотіла чути голос твій, той рідний
що з розуму візьме й ось знов зведе.

Чекала так на тебе всі хвилини,
потім годинами сиділа і кляла
той день, що ти прийшов у світ мій цілий,
розбив усе, я стільки сліз лила.

Ти зрадив віру у людей, в святе кохання,
взяв поламав усе що мала я,
ховав всю правду у своїх нерівних гранях,
думав навколо тебе крутиться земля?

я так чекала зазернути у ті очі і...
щоб ти поглянув у мої й побачив все,
хотіла донести тобі крізь ночі:
"ти повбивав в мені усе живе"

я розумію, ти не перший, не останній,
в житті ще буде стільки тих падінь,
я буду жити, не для тебе, для кохання,
воно ж дарує безліч світлих днів.

настане час, я буду згадувати рідше,
красу цілунків, ніжність тих обійм,
час забере тебе, звільнить від втоми,
можливо забере пекучий біль.

тебе не стало, у житті навколо,
я рада звісно, та скажи чому
ти стільки часу був янголом безодні,
а тут виходить ти страшніший за чуму?

пролине час, можливо і згадаю
колись тебе, десь на наступний рік,
ти зрозумій, я не раз ще політаю,
і не підпустять більш тебе на мій поріг.

я так кохала, більш за все, тебе одного
роками буду пам’ятати не зітру,
та знай, переживу я все, можливо згодом,
а може й завтра, та хоть раз ще зацвіту....

***

Для чого стільки часу все триває?
завжди, не тільки в мене, в усіх людей,
чому не тих ми палко так кохаєм?
не того вибираєм, і не з тим живем?

але в нас вік такий, усе палає
в руках горить, в очах блищить, ти молода,
шукаєш щастя, в кого вкласти все бажання,
і я така, і ти така, дурна...